Інструкція до медитації

Сакйонг Міпам Ринпоче

Практика медитації шаматха-віпашьяна (уважності/усвідомлення) є загальною для всіх буддійських традицій. Більше того, вона є частиною загальнолюдської спадщини.

У медитації ми постійно відкриваємо, чим і ким ми є. Це може виявитися доволі лякаючим або дещо нудним, але за певний час воно зникає. Ми входимо в певний природній ритм і відкриваємо наш розум і серце, які закладені в основі нашого єства.

Часто ми думаємо про медитацію, як про якусь надзвичайну, святу й духовну дію. Власне, це одне з головних «вірувань», які ми намагаємось подолати в практиці. Річ у тім, що медитація є цілковито природною – це якість уважності, що присутня в усьому, чим би ми не займалися.

Це простий принцип, але ми постійно відволікаємось та відхиляємося від перебування у своєму природному стані, від існування природно. Протягом дня нас все виштовхує з природної уважності, з перебування на своєму місці. Наша природна схильність до метушні призводить до того, що ми постійно проносимося повз можливості. Ми або надто боїмося чи соромимося, або надто зверхні чи просто надто ненормальні, щоби бути тими, ким ми є.

Ми називаємо подорожжю або шляхом постійне намагання визнавати, що ми насправді можемо розслабитися і бути тими, ким ми є. Отже, практика медитації починається зі спрощення всього. Ми сидимо на подушці, слідкуємо за своїм диханням, спостерігаємо свої думки. Ми спрощуємо нашу ситуацію в цілому.

Медитація уважності/усвідомлення, сидяча медитація – власне, основа цієї духовної подорожі. Доки ми не будемо спроможні дуже по-простому користуватися нашим тілом і розумом, доти неможливо навіть думати про виконання вищих практик. Як і для самого Будди, коли він виконав усі ймовірні практики, стати Буддою означало просто сидіти. Він сидів під деревом і не рухався. Ми практикуємо точнісінько те саме, що і він.

Що ми робимо? Ми «приручаємо» свій розум. Ми намагаємося подолати всілякі тривоги, збудженість, різні патерни думок за звичкою і в такий спосіб отримати можливість всидіти наодинці із собою. Життя складне, ми можемо нести величезну відповідальність, але дивною річчю із вивернутою логікою видається той факт, що спосіб, у який ми співвідносимо себе із основним потоком життя, може бути цілковито непорушним сидінням. Можливо, видається більш логічним іти на пришвидшення, але в такому випадку ми зводимо усе до абсолютно початкового рівня.

Застосовуючи техніку уважності, ми приручаємо розум. Це досить просто: уважність означає повну увагу до деталей. Ми цілковито поглинуті матерією життя, матерією моменту. Ми пізнаємо, що наше життя зіткане із цих моментів, і ми не можемо мати справу більше ніж з одним моментом одночасно. Навіть коли ми пам’ятаємо про минуле чи маємо певні ідеї щодо майбутнього, – все одно це ситуація, яка нами переживається тепер.

Таким чином ми маємо можливість повноцінно переживати своє життя. Часом видається, що думки про минуле чи майбутнє збагачують наше життя, але, не звертаючи увагу на моментальні ситуації, ми фактично втрачаємо своє життя. Із минулим ми вже не можемо нічого вдіяти, окрім як пройти крізь це знову й знову, а майбутнє нам абсолютно невідоме.

Отже, практика уважності – це практика того, як бути живим. Коли ми говоримо про техніки медитації, насправді йдеться про техніки життя. Ми не говоримо про щось відокремлене від нас. Коли йдеться про те, як бути уважним і жити «в увазі», ми говоримо про практику спонтанності.

Важливо розуміти, що не йдеться про спроби досягнути якогось вищого рівня чи вищого стану розуму. Ми не говоримо, що наша моментальна ситуація є недостойною. Ми ж стверджуємо, що теперішня ситуація повністю придатна й гідна, і побачити її таким чином ми можемо крізь практику уважності.

Практика сидячої медитації

Зараз ми можемо пройти фактичну форму медитації. По-перше, важливо, як ми ставимося до кімнати й подушки, де ми будемо практикувати. Місце, де сидиш, можна сприймати як центр світу, всесвіту. Саме там ми проголошуємо свій здоровий глузд, і тому, коли сідаємо, подушка має відчуватися троном.

Ми сидимо із певною гордістю і гідністю. Ноги схрещені перед собою, плечі розслаблені. Є відчуття того, наче нас щось підтягує доверху, і водночас ми відчуваємо землю. Руки слід зручно покласти на стегна долонями донизу. Тому, хто не може сидіти на подушці, можна сісти на стілець. Основний момент полягає у віднайденні певного комфорту.

Підборіддя злегка підібране, погляд м’яко перебуває на відстані півтора-два метри перед собою, губи трохи розтулені. Основними відчуттями є комфорт, гідність і впевненість. Якщо виникає потреба порухатись – просто порухайтесь, трішки змініть свою позу. Отже, це про те, як тримати своє тіло.

І наступна частина – власне, проста частина – це те, як ми ставимося до свого розуму. Базова техніка – це те, як ми починаємо помічати наш подих, відчувати наше дихання. Дихання ми використовуємо як основу нашої техніки уважності. Саме це повертає нас до нинішнього моменту, до теперішньої ситуації. Дихання – це те, що відбувається постійно, бо якщо це не так, тоді вже запізно для будь-чого.

Ми звертаємо увагу на видих. Ми робимо це, не акцентуючи або змінюючи дихання, але просто помічаючи видих. Отже, просто зауважуємо, як наш видих виходить назовні, а коли ми вдихаємо, є короткий проміжок, простір. Існує багато технік медитації, і власне, ця є дещо просунутішою технікою. Ми вчимося фокусуватись на видиху і в той же час привносити певний простір у техніку.

Потім, хоча й те, що ми робимо, є досить простим, ми бачимо неймовірну кількість ідей, думок, концепцій про життя й про саму практику. І спосіб давати собі раду з усіма цими думками – це просто відмічати їх. Ми просто відмічаємо про себе, що думали, і повертаємося до перебування на диханні.

Отже, коли ми замислилися про те, що ж нам робити з рештою свого життя, просто відмічаємо це як «думки». Що б не спадало на думку, ми м’яко підтверджуємо це і відпускаємо.

Немає жодних винятків із цієї техніки, немає хороших чи поганих думок. Якщо думаєш про те, якою чудовою є медитація, то це ті ж самі думки. «Яким великим був Будда» – ті самі думки. Якщо відчуваєш, що вбив би когось, хто поруч, – відміть це: «думки». Немає значення, в які крайнощі зайшла справа, – це просто думки, і повертайтесь до дихання.

Зі всіма цими думками важко перебувати в моменті, не відхиляючись від нього. Наше життя створило цілу греблю з різних бурь, стихій та емоцій, які намагаються змістити, дестабілізувати нас. Виникають всілякі речі, але їх відмічаєш словом «думки» – і тебе не відносить. Це відоме як уміння триматися свого місця, просто давати собі раду.

Після медитаційна практика

Ідея триматися свого місця продовжується після того, як ми виходимо із медитаційної кімнати і йдемо в своє життя. Ми підтримуємо свою гідність і гумор таким же легким дотиком, як і коли давали собі раду з думками. Триматися свого місця – не означає бути скутим або намагатися зкам’яніти. Вся ідея полягає у тому, як навчитись бути гнучким. Так саме, як ми маємо справу із собою і своїми думками, – ми ставимося до світу.

Коли починаєш медитувати, перша річ, яку усвідомлюєш, – це те, якими «дикими» видаються речі – який «дикий» наш розум, яке «дике» наше життя. Але коли одного разу починаєш відчувати якість «прирученості», коли можеш всидіти із собою, усвідомлюється безмежне багатство можливостей, що лежить перед нами. Медитація, можна сказати, – це коли вдивляєшся у свої задвірки, у те, що насправді маєш, – і віднаходиш багатство, яке вже існує. Відкриття цього – це процес, що стається, момент за моментом – і поступово, з практикою наше усвідомлення стає гостріше й гостріше.

Ця уважність фактично охоплює все наше життя. Це найкращий спосіб цінувати світ, цінувати священність усього. Ми додаємо уважність – і раптово вся ситуація оживає. Ця практика просочується в усе, чим ми займаємося – нічого не залишається осторонь. Уважність пронизує звук і простір. Це цілісний досвід.

26 березня 1994

Оригінал лекції Сакйонга Міпама Рінпоче